Консультації

Психолог в дитячому садку

Основна функція психолога в дитячому саду: супровід психічного розвитку дітей, відстеження дітей з проблемами в розвитку і своєчасна рання допомога дітям і батькам.
Основні напрями роботи:
1. Психопрофілактика. 
2. Психодіагностика.  
3. Консультування.
4. Корекційно-розвиваюча робота. 
5. Просвітницька робота. 
6. Методична робота.
Практика показує,  що нерозуміння  батьками ролі психолога в дитячому саду приводить до уникнення і відмови від зустрічей з ним.
    Хочеться відразу роз'яснити ситуацію: психолог і психіатр (з яким часто нас порівнюють) мають істотні відмінності в роді діяльності.
Психіатр - лікар, що займається відхиленнями(порушеннями) в психічній сфері людини. Він може поставити діагноз, призначити, при необхідності, медикаментозне лікування, дати напрям в спеціалізований дитячий садок.
Психолог (дитячий) - педагог, що займається з дітьми, що не мають відхилень в психічній сфері. Він не ставить діагноз, а може зробити умовно-варіативний прогноз на майбутнє. При необхідності може запропонувати пройти консультацію у інших фахівців: психіатра, невролога, логопеда.
    Основним методом роботи психолога є - спостереження за розвитком дитини на всіх вікових етапах, відстеження динаміки розвитку пізнавальною, емоційно-вольовою, особовою сфер дитини. При необхідності, психолог проводить індивідуальні або підгрупові заняття з дітьми, що мають розвиваючу спрямованість. Всі заняття проходять в ігровому ключі, часто в роботі використовуються казки, рухомі ігри, психогімнастичні етюди, елементи арт-терапії (творча діяльність). Діти зазвичай з великим задоволенням відвідують такі заняття.
    На жаль, вирішити психологічні проблеми дітей тільки в умовах дитячого саду, на заняттях з психологом, є недостатнім.
Без взаємодії з батьками дитини така робота носитиме поверхневий характер і та позитивна динаміка, яка з'явиться в розвитку дитини, дуже скоро зійде нанівець. Тому, насамперед, бажання батьків взаємодіяти з психологом, допомогти дитині подолати проблемні моменти, є найважливішим чинником на шляху змін на краще.


Тільки спільна плідна робота дасть благополучний результат! 


Коли краще віддавати дитину в дитячий садок?

Відповідь на це вічне питання криється не у віці. Готовність до садка — поняття багатопланове, а не просто набір років, навичок і умінь. Для успішної адаптації дитина повинна досягти певної стадії розвитку: фізичного, розумового і соціального. Більшість дітей вступають до дитячого садка чи ясел у віці від 1,5 до З років. Однак, з деяких причин буває, що дитина починає відвідувати садок у віці 5—5,5 років. У будь-якому віці — це різка зміна звичного способу життя, початок нового періоду. Далеко не всі діти легко сприймають цю зміну. Навіть для найспокійніших, урівноважених, здорових дітей період адаптації до нових умов викликає значні труднощі, не кажучи вже про більш слабких та непристосованих дітей. Якщо період адаптації затягнувся – звертайтесь до практичного психолога дитячого садочку.
АДАПТАЦІЯ - це пристосування організму до нової обстановки (а для дитини дитячий садочок, безсумнівно, є новим, ще невідомим простором, з новим оточенням і новими стосунками). Початок відвідування дошкільного закладу – це не тільки нові умови життя і діяльності, режиму і харчування, - а й нові контакти, оточення, нові взаємини, вимоги і обов'язки. Всі ці зміни відбуваються для дитини одночасно, створюючи там самим стресову ситуацію, яка без спеціальної організації може призвести до невротичних реакцій: порушення емоційного стану, погіршення сну, апетиту, частих захворювань, страхів тощо. Проте соціально-психологічна адаптація у різних дітей відбувається по-різному – в залежності від віку, типу вищої нервової діяльності, стану здоров'я, стилю виховання в сім'ї, родинних взаємин, рівня розвитку у дитини ігрових навичок, її контактності, доброзичливості, емоційної залежності від матері тощо. А ще багато в чому процес адаптації дитини до дитячого садочка залежить від того, наскільки батьки підготували її – як морально, так і фізично.

 

Як батькам визначити готовність дитини до дитячого садку? 

1. Останнім часом вдома дитина стала нудьгувати, не може знайти собі заняття. Цілком можливо, що дитині пора відкривати щось нове, вийти зі звичного «сімейного кола».
2. На прогулянці малюк сам підходить до дітей на майданчику, намагається вступити в контакт.
3. Маля здатне кілька годин на день проводити без мами.
4. Дитина розбірливо може виразити свої потреби словами.
5. Малюк уже досить спритний, вміє самостійно їсти (і пережовувати!), миє руки й умивається, вдягає і знімає із себе основні предмети одягу.До кінця раннього віку в дитини з'являється прагнення до самостійності, її інтереси переміщаються від світу предметів до світу спілкування з дорослими.
Дитина переживає труднощі адаптаційного періоду, ступінь виразності яких пов'язують:
і з попередніми умовами виховання, під впливом якого формується поведінкова реакція;
і зі своєрідністю міжособистісних взаємин дорослих і дітей, з рівнем прихильності дитини до матері;
і з організацією навчально-виховного процесу в дошкільній установі, соціальними умовами;
і з індивідуальними особливостями: віковими, психологічними психофізіологічними, нейрофізіологічними, психогенетичними.
Прихід до дитячого садка — перший серйозний етап соціального життя дитини. До цього вона спілкувалася тільки з членами родини, сусідами або з тими, кого дорослі запрошували додому. Практика свідчить, що цілеспрямована підготовка дітей до дошкільного закладу допомагає попередити виникнення труднощів адаптації.


Пам'ятка для батьків

1. Режим дня
Передусім, слід організувати життя дитини в сім'ї відповідно до режиму дня, якого дотримуються в дошкільному закладі. Цим ви значно полегшите маляті процес звикання до ясел. Бережить нервову систему дитини, зміньшіть просмотр телепередач.
2. Зацікавленість
Добре, коли зацікавите сина або доньку дитячим садком, викличете бажання йти туди. Для цього, під час прогулянок з дитиною покажіть їй будівлю дошкільного закладу, разом поспостерігайте за грою дітей; розкажіть про їхнє життя у яслах. Намагайтеся, щоб дитина зрозуміла, що необхідно відвідувати дитячий садок. Висловлювання типу «Ну якщо не сподобається, — не будеш ходити у дитячий садок» дають дитині шанс маніпулювати батьками. Найголовніше в цьому випадку витримати характер та не піддатися на провокацію. Щоб полегшити звикання, познайомте малюка з майбутнім вихователем, поговоріть із ним так, щоб він зрозумів, що вже підріс і ходитиме до ясел, де про дітей піклується добра вихователька, яка гуляє і грається з ними
3. Навички самообслуговування
Дитина значно легше пристосується до умов суспільного виховання, якщо в сім'ї вона оволодіє елементарними навичками самостійності (одягатися та роздягатися, охайно складати свій одяг, самообслуговування їсти, тримаючи ложку). Майте терпіння під час оволодіння дітьми навичками одягання та роздягання, перетворюючи цю «процедуру» на цікаву гру — це шлях до самостійності дитини, розвиток мілкої моторики та мозгу дитини.
4. Навички спілкування
Дуже важливо навчити маля гратися, адже такий природний для дитини тип діяльності дає можливість відволіктись від думки про батьків та формує в неї« ділову форму спілкування» з дорослими. Щоб гра була цікавою, тривалою, розвивала дитину, треба розкрити їй призначення іграшки і способи дії з нею (з чашки напувати ляльку, ведмедика, у ліжечку лялька спатиме).Привчайте дитину до спілкування з однолітками заздалегідь, виховуйте доброзичливе ставлення до них. Налагодьте ефективний зворотний зв'язок з вихователями: повідомте їм про характер дитини та як називають малюка вдома (Марина, Маринка, Маринонька — відчуваєте різницю?!)
5. Поступовість
Спочатку, перші 2 тижня не залишайте малюка в дитсадку на цілий день. У перші дні цілком достатньо однієї-двох годин. Домашній дитині зовсім непросто звикнути до суспільних вимог та суворих правил. Допоможіть їй.Покладіть у кишеню малюку щось із звичного йому середовища (наприклад, іграшку, з якою добре буде засинати і якій можна поскаржитися на кривдника). Не можна залякувати дитину садком — це викличе страх перед дошкільним закладом і, безумовно, погіршить стан дитини в період звикання до незнайомого оточення. Цікавьтесь, як пройшов день у дитячому садочку, що нового та цікавого було.


Заповіді батьківства
Одвічне питання турбує не одне покоління батьків: як виховувати дитину? Що робити, аби вона виросла доброю людиною, розкрившись усіма своїми здібностями, аби змогла віддати людям те, з чим прийшла у світ?
Чимало вчених у різний час обґрунтували своє бачення батьківської педагогіки. Світова психолого-педагогічна думка виробила ряд цінних настанов, які з урахуванням сучасного практичного досвіду лягли в освіту прийнятих у Міжнародний рік дитини десяти правил поведінки батьків, своєрідного кодексу любові, що його мають дотримуватися ті, кому Богом призначено плекати найдорожчий скарб - їхніх дітей.
1.Люби свою дитину!
Радій її присутності біля тебе, приймай її такою, якою вона є, бо то твій паросток, твоє творіння. Не ображай і не принижуй її, не розхитуй її віри в себе, не завдавай болю несправедливою покарою, не відмовляй у твоїй довірі, дай їй привід любити тебе. 
2.Оберігай своє дитя!
Захищай дитину від фізичних та душевних небезпек, навіть, якщо доведеться жертвувати власними інтересами й ризикувати своїм життям. Не зважай ні на що, коли йдеться про твоє дитя, про твою дитину квітку, яку можуть знівечити.
3.Будь добрим прикладом для своєї дитини!
Прищеплюй до духовних вартостей свого народу і сам живи, дотримуючись його традицій. Стався до дитини з великою відповідальністю, їй потрібне таке домашнє вогнище, де сім'я дружна, де шанують і люблять людей похилого віку, де підтримують тісні та щирі зв'язки з усім родом та друзями. Вона має жити у такій родині, де панує чесність, справедливість, скромність, гармонія у всьому.
4.Грай зі своєю дитиною!
Віддай дитині стільки часу, скільки необхідно для її розвитку. Менше зважай на свої власні інтереси, бо інтереси дитини - водночас і твої. Багато розмовляй з нею, не відвертайся, коли вона щось говорить: може саме в ту мить дитина звіряється тобі найбільшими таємницями свого життя. Грай з нею так, як їй подобається, приймай серйозно її гру, світ її уяви. 
5.Працюй зі своєю дитиною!
Допомагай дитині, коли вона намагається взяти участь у якійсь справі. Коли підросте, потроху залучуй до праці з людьми і для людей. На дозвіллі, під час канікул, не бідкайся, що вона втомиться від роботи, бо для неї праця з дорослими - то погляд у майбутнє.
6.Дозволь дитині набувати життєвого досвіду, нехай навіть не безболісного, але самостійного!
Дитина визнає лише такі враження, які пережила самостійно, а твій власний життєвий досвід (хоч як тобі прикро) часто-густо не важить для неї нічого. Тож дай їй змогу самій "збирати свою скриню", навіть якщо тут існує певний ризик. Надмірна опіка й тепличні умови життя можуть викликати соціального інваліда.
7.Покажи дитині можливості і межі людської волі!
Розкрий перед дитиною чудові можливості розвитку й самоутвердження людської особистості відповідно до її особливостей та обдарованості. Водночас показуй на прикладах, що кожен має визнавати норми співжиття і дотримуватися їх у родині, в колективі, у суспільстві.
8.Привчай дитину бути слухняною!
Стеж за поведінкою дитини і спрямовуй її так, щоб учинене нею не завдавало шкоди ані її самій, ані будь-кому. Не обминай моментів, коли вона не гарно поводиться у твоїй присутності, зауваж і поясни, чому треба чинити саме так, а не інакше, для неї це буде наукою. Винагороджуй за додержання установлених правил, однак у разі нагальної потреби наполягай на шануванні їх за допомогою розумного покарання. 
9.Чекай від дитини лише таких думок та оцінок, на які вона здатна на даному етапі свого розвитку і які може підказати її власний досвід!
Мине багато часу, доки дитина навчиться орієнтуватись у складному світі, що оточує її. Допомагай її, скільки зможеш, і вимагай від неї власної думки чи самостійного висновку тільки з урахуванням реалій її вікового розвитку і вже набутого досвіду.
10.Давай дитині змогу набувати такі враження, які полишатимуть вартісні спогади!
Дитина, як і дорослий, "живиться" різними враженнями, які знайомлять її з довкіллям і життям інших людей. Дбай про те, щоб вона бачила, чула, відчувала, якомога більше цікавого для себе, щоб збагачувалася корисними знаннями і добрими почуттями. 



ДИТЯЧІ ЗАПОВІДІ ДЛЯ МАМ, ТАТУСІВ,
БАБУСЬ І ДІДУСІВ

1. Шановні батьки! Пам’ятайте, що ви самі запросили мене у свою родину. Колись я залишу батьківську оселю, але до того часу навчіть мене, будь ласка, мистецтва слухати і бути людиною.
2. У моїх очах світ має інший вигляд, ніж у ваших. Прошу вас, поясніть мені, що, коли
і чому кожен із нас у ньому має робити.
3. Мої ручки маленькі — не очікуйте від мене досконалості, коли я застеляю ліжко, малюю, пишу або кидаю м’яча.
4. Мої почуття ще недозрілі — прошу, будьте чутливими до моїх потреб. Не нарікайте
на мене цілий день.
5. Щоб розвиватися, мені потрібне ваше заохочення, а не тиск. Лагідно критикуйте й оці-нюйте, але не мене, а лише мої вчинки.
6. Дайте мені трохи самостійності, дозвольте робити помилки, щоб я на помилках учився. Тоді я зможу самостійно приймати рішення у дорослому житті.
7. Прошу, не робіть усього за мене, бо я виросту переконаним у своїй спроможності виконувати завдання лише відповідно до ваших очікувань.
8. Я вчуся у вас усього: слів, інтонації, голосу, манери рухатися й поводитися. Ваші слова, почуття і вчинки повертатимуться до вас через мене. Так справедливо влаштувала природа зв’язок між поколіннями. Тому вчіть мене, будь ласка, найкращого.
9. Пам’ятайте, що ми разом не випадково: ми маємо допомагати одне одному в цьому
безмежному світі.
10. Я хочу відчувати вашу безмежну любов, хочу, щоб ви частіше брали мене на руки, пригортали, цілували. Але обережно, аби ваша любов не перетворилась на милиці, що заважатимуть мені робити самостійні кроки.Любі мої! Я вас дуже люблю!!! Покажіть
мені, що і ви теж мене любите.

ЧИТАЙТЕ ДІТЯМ КАЗКИ!

У   дітей, як і в дорослих, є різні проблеми. Куди ж подіти відчуття, що переповнюють дитину? Тут на допомогу поспішає казка.Оптимальний вік для казок — 4—9 років.
До 4 років дитина не усвідомлює їх, а діти, яким більше дев’яти років, втрачають ігровий інтерес, тому і виховувати їх слід поіншому, не казками.Такі казки, як «Колобок», «Теремок» тощо, дуже прості, щоб розв’язувати будь-яку емоційну проблему. Їх психологічний сенс і користь для дитини — підготувати малюка до сприйняття складніших творів. Дитина вчиться послідовно сприймати події, це ніби
підготовка її пам’яті та уваги. Недаремно в казках є безліч повторів. Але такі казки мо-жуть стати корисними і для старших дітей, у яких простежується гіперактивність, не-стійкість уваги, їх дії нецілеспрямовані, імпульсивні. Якщо батьки з такими дітьми читатимуть і програватимуть подібні казки, негативні прояви можуть значно зменши-тися — ігри і побутова діяльність дитини стануть упорядкованішими.
Щоб пропрацювати емоційні проблеми, потрібні складніші казки: про Буратіно, Чі-поліно, Карлсона, народні казки з Бабою Ягою і Змієм Гориничем. Та їх мало просто
прочитати дітям, треба обов’язково програвати. При цьому дитина має спробувати себе
в різних ролях, побути й Івасиком, і Бабою Ягою. Подумки, стаючи на місце Баби Яги,
вона не так її боятиметься, бо та стане зрозумілішою.Можна малювати казкових героїв у  різних ситуаціях і проговорювати їх вираз обличчя, позу, коментувати все, що відбувається в казці.У казках порушуються різні теми — відчуття неповноцінності, страху і тривоги, агресія, лідерство — підкорення, жадібність, труднощі
у спілкуванні. Можна придумувати казки під конкретну проблему: дуже важливо, щоб
батьки виходили не з міркувань моралі, а з того, які емоції відчуває дитина.

ЩОБ У МАЛЮКА БУЛА ГАРНА
ПАМ’ЯТЬ, ВІН ПОВИНЕН СПАТИ ВДЕНЬ

Біоритми сну і бадьорості регулюють усі процеси в організмі. Якщо дитина не спить
удень, вона швидко втомлюється, стає збудженою, її імунітет ослаблюється, з’являються нічні страхи, жахи.Учені виявили, що під час сну дитячий організм «переключається» з режиму сприймання інформації на режим її обробки та засвоєння.
Таким чином формується пам’ять. Тому, щоб малюк краще засвоював знання, він повинен спати вдень, тоді запам’ятає все те, про що дізнався протягом дня.
Діти до двох із половиною місяців добре засинають одразу після того, як поїдять. У віці від трьох місяців до року вони стають дуже актив-ними після годування, тому їх треба класти спати через 20—30 хвилин після обіду. Дітям, яким
більше року, найкраще лягати спати через годину після прийому їжі. Як виявиливчені,  дитині від півтора до трьох років потрібна година, щоб заснути, а в чотири—шість років — 30 хвилин.Щоб дитина спокійно засинала після обіду, не вередувала, намагайтеся вкладати її спати завжди в один і той же час, перед сном не розважайте. Якщо вона вередує, ляжте поруч, погладьте спинку чи голівку, прочитайте казочку або заспівайте колискову пісню.

ЩОБ МАЛЮК НЕ БУВ АГРЕСИВНИЙ,
НЕ ЗАЛИШАЙТЕ ЙОГО БІЛЯ
ТЕЛЕВІЗОРА САМОГО

Дорослим  зрозуміло,  що телевізор — це хвороба цивілізації. Причина її — від-сутність у батьків часу для спілкування з дитиною. У середньому мати, яка працює, лише 15—20 хвилин на добу розмовляє зі своєю дитиною. Необхідно зауважити, що потік телевізійної інформації формує в дитини «базу даних», підсвідомі настановлення, які впливатимуть на все її подальше життя. Агресивність, негативне ставлення до навколишнього світу, розчарування в житті — безпосередні наслідки
 отриманих у дитинстві настановлень.У тому, що малюки стають агресивними,
ми звикли звинувачувати телебачення. Але німецькі вчені стверджують, що лише телеба-чення не може підвищити агресивність, і пропонують розглядати проблемуглибше.
 Валиво враховувати:
•  вік —  що доросліша  дитина,  то менше вона піддається впливу засобів масової ін-формації;
•  стать — чоловіки більше схильні до агресії, ніж жінки;
•  вразливість;
•  соціальне оточення — стосунки батьків.
Якщо в сім’ї є насилля, то дитина отримує його подвійну дозу. Тому в агресії дитини винні передусім батьки.Психологи дають кілька важливих порад, як контролювати захоплення малюків телебаченням:
•  Не слід залишати малюка перед телевізором одного, він має з кимось ділитися своїми переживаннями, тривогами і радощами. Йому потрібні коментарі й пояснення батьків, якщо він не може сам розібратися в сюжеті.
•  Після спільного перегляду треба обов’язково обговорювати з дитиною побачене.
•  Пам’ятайте: що молодший малюк, то менше йому слід дивитися телевізор. Діти
до 4—5 років  не розуміють  фільми  для  дорослих. Усі передачі повинні відповідати віку дитини.
•  Приділяйте малюку більше часу і не вми-кайте йому телевізор спеціально для того, щоб відпочити.
•  Покажіть малюку, що ви не залежите від телевізора. Диван чи крісло перед телевізором не повинні бути центральним місцем у вашій квартирі. Поганий приклад — дивитись телевізор днями, а тим  паче під час їжі.
•  Телевізор — один із головних чинників напруження для очей. Тому при перегляді те-лепередач удень краще затемнювати при-міщення, а ввечері, навпаки, вмикати світло збоку або позаду глядача.
•  Відстань до телевізора повинна бути у п’ять разів більшою, ніж діагональ екрана.
•  Дітям дошкільного віку можна дивитися телевізор не більше 30—45 хвилин на день.
Психологи радять, щоб дитина до 4 років

(основний період дозрівання мозку) не ди-вилася телевізор узагалі. Після 6 років «спілкування» з телевізором має бути не більше години на тиждень.

«Ні насильству над дітьми»
            Жорстоке поводження з дитиною… Насильство…Торгівля дітьми… Експлуатація дитини… Все частіше ці проблеми обговорюються суспільством.
            Чому не зникають ці проблеми?  Чому діти так безжалісно експлуатуються світом дорослих?  Останнім часом в Україні загострилась така соціальна проблема як жорстоке ставлення до дітей з боку дорослих. Щороку третина дітей стає жертвами насильства!  Пияцтво, наркоманія, антигромадський спосіб життя, аморальна поведінка батьків, небажання працювати і нести відповідальність за дітей – все це породжує сімейне неблагополуччя, яке є реальною загрозою для життя та здоров*я  дітей у власному домі.  Саме в цих сім’ях діти недоглянуті, брудні, хворі, голодні і незахищені!  Саме в таких сім’ях діти стають жертвами насилля !  Над цими дітьми знущаються!  Їх б’ють, ґвалтують, залякують, карають і принижують!         Найчастіше вони стають «дітьми вулиці». Діти, які зазнали фізичного та психологічного насильства в подальшому стають агресивними як до своїх однолітків, так і до слабших себе. В майбутньому такі діти не здатні створити свою власну повноцінну сім*ю і бути гарними батьками. Фізичне насильство, тілесні покарання, нехтування інтересами дітей, посягання на їх гідність не лише завдає непоправної шкоди, але й тягне за собою важкі психічні та соціальні наслідки. Для багатьох дітей вони закінчуються трагічно.
Сьогодні без активної позиції громадськості  попередити та не допустити зневажливого поводження з дітьми практично неможливо. Ми звертаємось до всіх, хто став свідком чи жертвою насильства в сім’ї. Ми не маємо права закривати очі на жорстоке поводження з дітьми та бути байдужими до їх болю. Ми мусимо зупинити колесо насильства, яке може зруйнувати не одне життя, покалічити не одну долю. Кожен з нас має сказати .


«Ні насильству над дітьми!»





Поради батькам щодо підготовки дитини до навчання в школі

Одне з першочергових завдань сімї – забезпечити загальну підготовленість дитини до школи. Для цього необхідно сприяти її нормальному фізичному розвитку, виробленню санітарно-гігієнічних навичок, умінь самообслуговування і побутової праці.
Значне місце в родинному вихованні має зайняти процес налаштування дитини на школу, на серйозну навчальну працю, тобто формування її психологічної підготовленості до навчання. Батькам слід пам’ятати, що головним у цій роботі мають стати найрізноманітніші засоби заохочення, а не примусу. Виховну роботу слід будувати на перспективі радісного очікування дня, коли малюк стане школярем; необхідно переконувати його, що навчання в школі – це серйозна праця, у результаті якої він пізнає багато нового.
Важливим завданням у період підготовки дитини до школи має стати виховання в неї почуття відповідальності, самостійності, організованості, готовності трудитися (безперечно, з урахуванням вікових особливостей); формування моральних засад, що передбачає виховання товариськості, готовності поділитися, поступитися, прийти на допомогу іншим.
         Традиційно виділяють три аспекти шкільної зрілості: інтелектуальний, емоційний і соціальний.
         Інтелектуальна зрілість для віку 6-7 років визначається вмінням виділяти фігуру із тла, відтворювати зразок, здатність концентрувати увагу, встановлювати зв’язки між явищами і подіями, запам’ятовувати, ураховується також рівень розвитку тонких рухів руки та їхньої координації.
        Емоційна зрілість – це здатність до ослаблення безпосередніх, імпульсивних реакцій і спроможність довго виконувати не дуже привабливу роботу, тобто розвиток довільності поведінки.
       Соціальна зрілість – це наявність у дитини потреби в спілкуванні з однолітками й уміння підкоряти свою поведінку законам дитячих груп, здатність приймати роль учня, уміння слухати і виконувати вказівки вчителя. Отже, за основу готовності до школи приймається необхідний рівень розвитку дитини, без якого вона не може успішно навчатись у школі.
       Батькам слід пам’ятати, що не кожна дитина може зразу успішно навчатися. Річ у тім, що шлях розвитку кожної дитини індивідуальний. Хтось починає раніше за інших ходити, але потім довго не говорить, хтось, навпаки, не вміє усміхатися, зате починає говорити цілими фразами і добре запам’ятовує букви. Тому до шкільного віку діти мають різний багаж досвіду – знань, умінь, навичок, звичок. Безсумнівно, згодом кожна дитина навчиться читати і рахувати, але до моменту вступу до школи їй важливіше мати не певні сформовані навички, а здатність сприймати і засвоювати новий матеріал, тобто здатність  до навчання.
      Оскільки формування шкільної зрілості, як і загалом увесь розвиток дитини, підкоряється закону нерівномірності психічного розвитку, кожна дитина має свої сильні сторони і зони найбільшої вразливості.
       З метою вивчення потреб, нахилів, інтересів дитини, з’ясування стилю спілкування в родині доцільно проводити анкетування батьків. Батьки можуть заповнювати анкети вдома, на батьківських зборах, під час співбесіди, консультації. 
Оцінити підготовленість своєї дитини до школи батькам допоможе такий тест.

 Чи готова дитина до школи ?

·        Чи хоче Ваша дитина йти до школи?
·        Чи думає Ваша дитина про те, що у школі вона багато дізнається й навчатися буде цікаво?
·        Чи може Ваша дитина самостійно виконувати справу, яка потребує зосередженості, впродовж 30 хвилин (наприклад, збирати пазли)?
·        Чи Ваша дитина у присутності незнайомих анітрохи не соромиться?
·        Чи вміє Ваша дитина складати розповіді за картинкою не коротші, ніж із п’яти речень?
·        Чи може Ваша дитина розповісти напам’ять кілька віршів?
·        Чи вміє вона змінювати іменники за числами?
·        Чи вміє Ваша дитина читати по складах або цілими словами?
·        Чи вміє Ваша дитина рахувати до 10 і в зворотному порядку?
·        Чи може вона розв’язувати прості задачі на віднімання й додавання одиниці?
·        Чи правильно, що Ваша дитина має «тверду руку» (розвинуту дрібну моторику)?
·        Чи любить вона малювати і розфарбовувати картинки?
·        Чи може Ваша дитина користуватися ножицями і клеєм (наприклад, робити аплікації)?
·        Чи може вона зібрати пазли з п’яти частин за хвилину?
·        Чи знає дитина назви диких і свійських тварин?
·        Чи може вона узагальнювати поняття (наприклад, назвати одним словом овочі помідори, моркву, цибулю)?
·        Чи любить Ваша дитина самостійно працювати – малювати, збирати мозаїку тощо?
·        Чи може вона розуміти і точно виконувати словесні інструкції?
   Кожна позитивна відповідь оцінюється  одним балом. Результати тестування залежать від кількості позитивних відповідей на запитання тесту.  Отже, якщо балів:
   15 – 18 – дитина готова йти до школи. Ви не дарма з нею працювали, а шкільні труднощі, якщо і виникнуть, можна буде легко подолати;
   10 – 14 – Ви на правильному шляху, дитина багато чого навчилася, а запитання, на які Ви відповіли “ні”, підкажуть Вам, над чим іще потрібно попрацювати;
   9 і менше – почитайте спеціальну літературу, постарайтеся приділяти більше часу заняттям з дитиною, зверніть увагу на те, чого вона не вміє.
Результати можуть Вас розчарувати. Але всі ми – учні у школі життя. Дитина не народжується першокласником, готовність до школи – це комплекс здібностей, що піддаються корекції. Вправи, завдання, ігри, обрані Вами для розвитку дитини, вона легко і весело може  виконувати з мамою, татом, бабусею, старшим братом – усіма, хто має час і бажання навчатися разом з дитиною. Добираючи завдання, зверніть увагу на слабкі місця розвитку дитини.

Поради батькам щодо підтримки дитини в період адаптації до школи

Безумовно, найкращим профілактичним засобом збереження психічного здоров'я в період адаптації до школи є уважне й лагідне ставлення батьків до дитини, розуміння ними її  внутрішнього світу, проблем, переживань. Відомо, що не існує готових рецептів та моделей виховання, які можна просто взяти і без змін "прикласти" до своєї дитини. Але незважаючи на це, для полегшення процесу адаптації дитини до школи все ж можна дати деякі рекомендації:
  1.  Повірте в унікальність та неповторність Вашої дитини, в те, що вона дитина неповторна,  не схожа на жодну сусідську дитину і не є точною копією Вас самих. Тому не варто вимагати від дитини реалізації заданої Вами життєвої програми і досягнення поставленої Вами мети. Надайте право їй прожити життя самій.
  2. Дозвольте дитині бути самою собою, з своїми недоліками, слабкостями та достоїнствами. Приймайте її такою, якою вона є. Спирайтесь на сильні сторони дитини.
  3. Не соромтеся демонструвати дитині свою любов, дайте їй зрозуміти, що будете її любити за будь-яких обставин.
  4. Не бійтесь "залюбити" свою дитину, беріть її  на коліна, дивіться їй в очі, обіймайте та цілуйте коли, вона того бажає.
  5. Задля виховного впливу використовуйте частіше ласку та заохочення, ніж покарання та осудження.
  6.  Пильнуйте, щоб Ваша любов не перетворилась на вседозволеність та бездоглядність. Установіть чіткі межі та заборони (бажано, щоб їх було небагато – лише основні) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Суворо дотримуйтесь установлених заборон і дозволів.
  7. Не поспішайте звертатись до покарань. Намагайтеся впливати на дитину проханнями – це найбільш ефективний спосіб. У випадку непокори необхідно переконатися, що прохання відповідає віку і можливостям дитини. Лише в цьому випадку можливо використовувати прямі інструкції, накази, що зазвичай достатньо ефективно. І лише у випадку, коли дитина демонструє відкриту непокору, батьки можуть думати про покарання, яке повинне відповідати вчинку, крім того, дитина має розуміти, за що її покарали. Важливо памятатити, що фізичне покарання – тяжка за своїми наслідками міра.

Пам'ятайте:
  •  Покарання – це моральний замах на здоров'я дитини  - фізичне і психічне.
  •  Не залишайте дитину без заслуженої похвали і нагороди. Ніколи не відбирайте подарованого.  Краще не карати, ніж карати із запізненням. Запізнілі покарання нагадують дитині про минуле, не дають змоги стати іншою.
  •     Покараний – значить вибачений. Інцидент вичерпано – сторінку перегорнуто. Про старі гріхи - ні слова. Не заважайте починати життя спочатку!
  •    Хоч би що  трапилось, покарання не повинно сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.
  •     Дитина не повинна боятися покарання. Найвразливіше для неї — ваше засмучення.
  •    Не забувайте:  ключ до серця дитини лежить через гру. Саме в процесі гри Ви зможете передати їй необхідні навички, знання, поняття про життєві правила та цінності, навчитеся краще розуміти одне одного.
  •  Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть дитині навчитися вербально висловлювати свої бажання, почуття та переживання, інтерпретувати свою поведінку та поведінку інших людей.

Прийнята в деяких родинах система залякування дітей, безумовно, заслуговує на осуд, бо стає джерелом виникнення особливого способу самозбереження – неправдивості та нещирості. Тяжкі переживання особливо негативно впливають на формування особистості дитини, легко призводять до психостенічних реакцій, імпульсивних дій та афектів.
Існує термін "шкільна фобія", тобто страх у деяких дітей перед відвідуванням школи. Насправді часто йдеться не стільки про школу, скільки про побоювання дитини йти з дому, розлучатися з батьками. Таке трапляється, коли дитина хвороблива, тоді, як правило, вона перебуває в умовах гіперопіки з боку батьків.
Іноді зустрічаються батьки, котрі самі побоюються школи і побіжно навіюють це побоювання своїм дітям, або драматизують проблеми початку навчання. Вони намагаються виконувати замість дітей їхні домашні завдання, контролюють кожну написану дитиною літеру і тим самим створюючи в  неї "навчальну фобію". У дитини виникає невпевненість у своїх силах, сумніви щодо своїх знань, виробляється звичка сподіватися на допомогу в найпростішій ситуації.
Дуже важливо піклуватись про  створення для дитини ситуації з гарантованим успіхом. Можливо, це потребуватиме від батьків певної зміни вимог до дитини, але справа того варта. Потрібно чітко усвідомлювати, що успіх породжує успіх і посилює впевненість у своїх силах як у дитини, так і в батьків.
Лікарі-педіатри відзначають різке зростання в дітей таких захворювань, які раніше були властиві тільки дорослим, що постійно знаходяться у стресових ситуаціях. Те, що є буденним для дорослого, може спричинити  стрес у дитини, якщо дорослий не може або не бажає створювати для ще незміцнілого організму спеціального режиму. Сучасна література і практичний досвід психологів указує на велику кількість випадків, коли погіршення і психічного, і фізичного здоров'я дитини пов'язано тільки з тим, що дорослі водять дитину з собою по місцях масового скупчення людей.
Деякі батьки не помічають різниці між собою і дитиною (забуваючи про те, що дитина – це не маленька копія дорослої людини, а маленька людина, яка живе і розвивається у своєму світі і вимірі, за власними законами), придушуючи її зливою інформації, непосильними для неї емоційними навантаженнями. Все це не минає безслідно – у дитини з’являються такі "дорослі" захворювання, як безсоння, виразка, коліт, мігрень. Якщо в родині негаразди і дитина постійно знаходиться в сфері спілкування батьків, тобто активно залучається як активний співучасник їхніх сварок, у  дитини можуть з'явитися невротичні симптоми та інші порушення психічного і фізичного розвитку, які будуть блокувати розвиток у дитини її таланту.
Коли дитина йде до школи, різко змінюється її спосіб життя. Якщо дитина не готова до цієї зміни, школа для неї перетворюється на пекло і малий школяр поступово набирає стільки негативних відчуттів, що навіть відмовляється йти до навчального закладу.

Поради батькам щодо  режиму дня першокласника

Дитина пішла в перший клас. Ця радісна і хвилююча подія спричиняє певні труднощі. Відбувається зміна провідних видів діяльності. Нові обов'язки потребують від дитини зібраності, витрат духовних і фізичних сил. Ось чому так важливо до найдрібніших деталей продумати режим дня школяра.
Ось орієнтовний режим дня  учня першого класу.
 7.00—7.30 — пробудження, підйом, ранкова гімнастика, водні процедури, ранковий туалет, прибирання ліжка;
7.30—7.50 —   сніданок;
7.50—8.15 —   дорога до школи;
8.15—12.30 — заняття у школі;
12.30—13.00 – повернення зі школи;
13.00-13.30  –   обід;
13.30—15.00 — післяобідній відпочинок;
15.00—16.00 — перебування на повітрі;
16.00—17.30 — читання, ігри, розваги
17.30—19.00 — перебування на повітрі, заняття в спортивних гуртках;
19.00—20.30 — вечеря, заняття улюбленими справами;
20.30-7.00 -  сон.



Поради батькам щодо обладнання робочого місця першокласника

 Для учня бажано виділити окрему кімнату. Стіл ставлять так, щоб світло падало зліва. Праворуч від стола розміщують етажерку або полиці для книжок. Меблі повинні відповідати зросту школяра. Висота стільця має бути такою, щоб нога всією ступнею торкалася підлоги, висота стола — 55—65 см. Якщо в сім'ї двоє дітей,  кожній дитині необхідно мати постійне робоче місце. Раціонально обладнаний куточок сприяє зосередженості, а звичка підтримувати в ньому порядок виховує почуття відповідальності.

Важливим є забезпечення правильної пози під час сидіння.
Відстань від очей до предметів, які він розглядає, має становити 30-35см. Книги піднімають за допомогою підставки.
Важливо привчати дитину підтримувати на робочому місці порядок. Кожна річ повинна мати своє місце.
Як домогтися виконання дітьми згаданих вище вимог? Не шкодуючи часу, привчайте малюка виконувати те, що ви вимагаєте. З другого боку, важливо похвалити дитину за кожен, навіть незначний успіх: "Ти сьогодні значно краще тримаєш ручку і не сутулишся. Молодець!"

Поради батькам щодо правильної організації відпочинку дітей

Загальна стратегія відпочинку — зміна діяльності, зняття втоми за певний проміжок часу, позитивні емоції.
Організовуючи відпочинок дитини, зверніть увагу на такі моменти:
1. Відпочинок між заняттями в школі
Відпочинок між заняттями в школі та приготуванням домашніх завдань дітям потрібен, адже в школі вони витримують велике розумове і фізичне навантаження.
2. Сон
У системі відпочинку дитини найважливіше місце посідає повноцінний сон. Це поняття складається з достатньої тривалості і глибини сну, дотримання певних гігієнічних умов.
3. Скільки необхідно спати дитині?
З життєвого досвіду добре відомо: чим молодша людина, тим більше вона спить. Сон потрібен для нормального функціонування організму. Гігієністи пропонують такі норми сну.

Вік
(у роках)

Тривалість сну (в годинах)

ніч

день

6

11-12
(якщо не спить удень)

1,5-2
(протягом року)

7

11

1,5-2
(І-ше півріччя)

8-9

11-10.30

-

10

10.30-10

-


Зменшення тривалості сну в дітей 6-7 років призводить до порушень у центральній нервовій системі. Діти стають млявими, важко сприймають навчальний матеріал, а інколи навпаки, збуджуються, капризують. При збільшенні тривалості сну до рекомендованої норми ці негативні явища зникають.
Глибина сну залежить від умов, у яких дитина спить. Рекомендується вкладати її в один і той же час та дотримувати "ритуалу сну".
Якщо дитина погано засинає, батьки повинні з'ясувати причину та усунути її, заспокоїти дитину, запевнивши її, що вона обов'язково засне, якщо мовчки буде повторювати: "Я обов'язково засну". Або запропонувати старий спосіб - порахувати до 20, 50, 100. Якщо ж ці поради не допомагають, треба звернутися до педіатра.
4. Відпочинок у вихідний день
Він допоможе усунути 4 "дефіцити": руху, свіжого повітря, спілкування з природою та батьками. Зніме втому за тиждень.
Одноденний туристичний похід, прогулянка до лісу, річки, збирання грибів та ягід, сімейний похід на лижах - це найкраще, що можна порадити на вихідний. За несприятливих погодних умов добре відвідати музей, театр, зайнятися рукоділлям, почитати книгу.
 5. Канікули
          Їх радимо спланувати так, щоб вистачило часу на чотири справи:
-                     активний відпочинок на свіжому повітрі;
-                     допомога родині та участь у суспільно корисних справах;
-                     читання книжок;
-                     розваги.
Діти можуть підніматися вранці на 1-1,5 години пізніше, але лягати не пізніше 21.00.
Раціональне чергування навчальних занять та відпочинку, дотримання гігієнічних рекомендацій допоможе зберегти працездатність дитини та її здоров'я.

Поради батькам щодо зняття в дітей психологічного напруження

У “шкільному” житті першокласники стикаються з труднощами, невдачами, незаслуженими звинуваченнями, образами, допускають помилки, потрапляють у конфлікти.
Найбільш доцільними для зняття психологічного напруження учнів молодшого шкільного віку (як вважає В.І.Шахненко) є дихальна гімнастика, фізичні навантаження, домашній затишок, спілкування з четвероногим другом, живопис, художнє слово, театр, позитивні емоції, музика та спілкування з природою.
Батькам доцільно знати способи зняття психічного напруження в дітей.
1. Глибоке дихання
Зробити глибокий вдих, випинаючи живіт уперед до відчуття участі в цьому діафрагми. Видихнути трохи повільніше,  до втягування живота всередину. При цьому дитина повинна уявляти, що вдихає цілющий кисень - здоров'я, спокій, а видихає повітря, непотрібне організмові, позбавляючись  хворобливості та хвилювання.
2. Фізичні навантаження
Найкращим  способом зняття нервового напруження є  фізичні навантаження - фізична культура та фізична праця. Якщо в дитини поганий настрій, їй необхідно гратися на свіжому повітрі в рухливі ігри, спортивні ігри — футбол, волейбол, теніс.
3. Домашній затишок, спілкування з четвероногим другом. Дитина повинна знати, що коли їй дуже важко, її образили, треба йти додому. Домашній затишок, добре і лагідне слово рідних допоможуть їй. Учені вважають, що кішка та собака знімають стресовий стан, заспокоюють нервову систему.
4. Живопис
Живопис своїм розмаїттям кольорів, грою світла й тіні створює особливу музику картини. Так вважав французький художник Е.Делакруа. А російський вчений Ф.Шмідт писав, що колір сам по собі, незалежно від предмета, якому він властивий, справляє на глядача певний психофізіологічний вплив.
5. Художнє слово
Читання цікавої казки, оповідання сприяє зменшенню нервового напруження і заспокоює дитину.
6. Театр
Вважають, що він має магічну силу впливу на психіку. Якщо є така можливість, відвідайте з дитиною ляльковий театр, подивіться мультфільм.
7. Позитивні емоції
З давніх-давен відомо, що усмішка, жарт, гумор знімають психічне напруження. Ю.Нікулін писав: "Я твердо вірю: сміх зміцнює здоров'я і подовжує життя". Почитайте з дитиною гуморески, відвідайте цирк.
8. Музика
Людям здавна відомо про цілющі властивості музики. Російський невропатолог і психіатр В.М. Бехтєрев довів, що в дитячому віці нормальному, здоровому розвиткові організму сприяють ніжні колискові пісні, спокійна музика.
9. Спілкування з природою
Природа заспокоює нервову систему, робить людину добрішою. Отже, якщо в дитини поганий настрій - відпочиньте з нею серед природи.
(Матеріали для бесід  дібрано за порадами В.І.Шахненка).
10. Гра
Гра – явище феноменальне, вона притаманна всім дітям без винятку. Особливу значущість гра має для першокласників,  оскільки це діяльність, без  якої  дитина шести років нормально жити і розвиватись не може. У навчальному процесі через його регламентованість не завжди є можливість  забезпечити  необхідні для розгортання справжньої гри умови. Йдеться про ініціативу, добровільність, спонтанність, необмежене мовне спілкування. Тому  батькам  учнів першого класу доцільно подбати про те, щоб у вільний від шкільних занять час діти достатньо гралися.  Чим більший вибір ігор, тим  легше  розкрити  індивідуальні  можливості  й обдарування кожної  дитини, створити оптимальні умови для її  повноцінного розвитку. 
Творчо, оригінально наслідуючи дорослих, поведінку уявних персонажів, їхнє  ставлення до оточення, дитина засвоює моральні норми,  на чуттєвому рівні прилучається до культури  середовища,  що її оточує. Другий фактор, яким  зумовлюється виховний вплив творчих ігор, – реальні міжособистісні стосунки дітей у процесі гри. Вони мають величезне значення для подальшого розвитку особистості,   засвоєння норм поведінки в дитячому середовищі.

Запрошуємо батьків  до книжкової полиці
1.             Амосов Н.М. Страна детства. – М.: Знание, 1990. – 112 с.
2.             Бех І.Д. Особистість народжується в сім’ї //Початкова школа. – 1994. - №2. – С. 8 – 10.
3.             Бех І.Д. Виховання особистості.– К.: Либідь,2003.– 280 с.
4.             Ваші діти йдуть до школи // Дитячий садок. 2001.- № 10. – С. 11 – 14.
5.             Выготский Л.С. Игра и ее роль в психологическом развитии ребенка // Вопросы психологии. – 1996. - № 6. – С. 35 – 42.
6.             Головань Н. Ми готові до школи. — К.: Радянська школа, 1993. – 143 с.
7.             Давыдов В.В. Проблемы развивающего обучения. – М.: Педагогика, 1988. – 456 с.
8.             Дзюбко Л. Як підготувати дитину до школи // Початкова освіта. – 2003. - № 45. – С. 7 – 8.
9.             Диалоги о воспитании: Кн. для родителей. Пер. со 2-го рус. изд. / Сост. О.Г. Свердлова; Редкол.: В.М.Столетов (отв. ред.) и др. – К.: Радянська школа, 1986. – 304 с.
10.        Дятленко Н.М. Самоповага дітей . – К.: Дитячий садок, 2007. – 120 с.
11.        Ілляшенко Т. Про готовність дітей до шкільного навчання //Початкова школа. 2002. - № 3. – С. 69 – 71.
12.        Кононко Е.Л. Чтобы личность состоялась. – К.: Радянська школа, 1991. – 221 с.  
13.        Корчак Я. Избранные педагогические произведения. – М., Педагогика, 1979. – 474с.
14.        Кравцов Г.Г. Шестилетний ребенок. Психологическая готовность к школе. – М.: Знание, 1987. – 78 с.
15.       КравченкоТ.В., Трубавіна І.М. Допомога батькам у вихованні дітей: К.: ДЦССМ, 2004. – 100с.
16.       Лаврентьєва Г. Готовність дитини до школи: складові успішного навчання //Дошкільне виховання - № 9. - 2000.
12.       Ле Ткань Ван. Функціональна готовність до школи //Дошкільне виховання. 1998. - № 5. – С. 23 – 26.
13.        Матвеева Л.Г. Практическая психология для родителей или что я могу узнать о своем ребенке. – М.: АСТ-Пресс, 1997. – С. 102 – 149.
14.        Островская Л.Ф. Семейное воспитание. Дошкільники. – К.: Радянська школа, 1977. – 142 с.
15.        Раратюк Г. Коли дитина йде до школи //Дитячий садок. – 2003. - № 234. – С. 5 – 6.
16.        Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка.–К.: Радянська школа, 1978. – 263 с.
17.        Титаренко Т.М. Такие разные дети. – К.: Радянська  школа, 1989.-144с.
18.        Удовенко М. Вступ до шкільного життя // Початкова освіта. – 2004. № 20. – С.2 – 17.
19.        Шадриков В.Д. Готовность детей к обучению // Деятельность и способности. – М.: Просвещение, 1994. – С. 133 – 147.
20.        Школа батьківства // Психолог. – 2004. - №27 – 28. – 120 с.
21.        Як виростити дитину здоровою: Посібник для батьків учнів молодшого шкільного віку. – К.: Прем’єр-Медіа, 2001. – 204 с. 
                     




Фразы, которые ни в коем случае нельзя говорить ребенку!

Кто может похвастаться, что он действительно хороший папа или мама? Положа руку на сердце, мало кто скажет о себе такое. Все мы люди и каждому из нас свойственны определенные слабости. Например, многие предпочтут отругать ребенка, а не постараться понять его. Так ведь гораздо легче. Но есть иной путь, пускай он труднее, но зато приносит лучшие результаты. Если воспитывать ребенка собственным примером и говорить с ним, как со взрослым человеком, уважая его индивидуальность, ты вырастишь свою гордость! Такое дитя будет самостоятельным и оптимистично настроенным с малых лет.

Любой родитель знает эти фразы. Сгоряча, в гневе и расстройстве, бывает, мы сильно обижаем детей, сами того не понимая. Это ущемляет развитие полноценной, здоровой личности. Будь осознанным! Следи за тем, что говоришь, ведь слова несут новому человеку очень много значимой информации, которую он тут же считывает и запоминает. Даже совсем крошечный малыш поймет, что именно ты имеешь ввиду — по интонации. Старайся правильно подбирать выражения и то, как ты их говоришь. А вот эти, ниже приведенные формулировки, ни в коем случае не надо озвучивать детям. Почему? Прочти, и ты всё поймешь…
1. У тебя ничего не получается — дай сделаю я!
Психологи утверждают, что эта фраза травмирует малыша и заранее программирует на неудачу. Он чувствует себя глупым и неловким, в будущем боится уже проявить инициативу, думая, что мама снова будет кричать.
2. Возьми, только успокойся!
Тяжело некоторым родителям выдержать многочасовое заунывное «ну пожалуйста, ну дай». Но, согласившись дать малышу то, что он просит, ты даешь знать ребенку: нытьем и уговорами можно добиться всего, и мамино «нет» не стоит воспринимать всерьез. Это обеспечит тебе невоспитанное чадо, преисполненное эгоизма.
3. Еще раз такое увижу — ты у меня получишь!
Как показала практика, дальше угроз дело не доходит. Ни мама, ни папа не осуществят наказание, а ребенок будет только напуган. Подобная фраза у детей вызывает лишь обиду и недоумение. Не пугай своего кроху. Ребенок должен точно знать, чего стоит ожидать в том или ином случае. А внезапные срывы родителей ни к чему хорошему не приведут.
4. Я сказал(а): «Немедленно перестань!»
Не стоит так резко говорить с малышом! Это же твой ребенок! Если ты сорвался, лучше извиниться. Ребенок ведь обижается, чувствуя себя абсолютно бесправным. И вместо того, чтобы «перестать» начинает протестовать — малыши плачут и капризничают, подростки молча уходят и замыкаются в себе. В общем, как ни крути, это фраза никак не поможет добиться желаемого.
5. Ты должен понимать, что …
У многих детей возникает защитная реакция на эту фразу и ее занудное продолжение. Малыш не понимает нравоучений и, не слушая вас, переключается на что-то другое. Хуже всего поучения воспринимаются ребенком, когда он взбудоражен, расстроен или разозлен. Помни, он тоже человек, у которого возникла какая-то «проблема», и в данный момент он озабочен ею. В таком состоянии он не способен понять даже самые здравые и правильные рассуждения.
6. Мальчики (девочки) так себя не ведут!
Постоянно повторяя это, родители прививают ребенку определенные стереотипы. Во взрослой жизни, выросший уже мальчик будет воспринимать собственную эмоциональность как что-то недостойное, а девочка — испытывать комплексы по поводу «неженской» профессии или недостаточно убранной квартиры.
7. Не расстраивайся из-за ерунды!
Возможно, для малыша это не ерунда! Вспомни себя в детстве. Да, ребенок может расстроиться, что ему машинку не дали или дом из кубиков рассыпался. Ведь в его маленьком мире именно машинка и домик — самое важное! Демонстрируя пренебрежение к проблемам ребенка, ты рискуешь потерять его доверие и в дальнейшем не узнать о других, совсем не ерундовых проблемах своего малыша.
8. Побереги мое здоровье!
Нередко некоторые мамы говорят это малышам. Но пойми, рано или поздно все это перестает восприниматься всерьез, как в сказке про пастуха и волков. И на действительно плохое самочувствие мамы ребенок по привычке может не обратить внимания. Он подумает, что мама жалуется, лишь бы он перестал шуметь, прыгать, играть и всё такое. Нельзя злоупотреблять такими выражениями!
9. Нет, это мы не купим — денег нет (дорого)!
Тяжело объяснить малышу, почему не стоит покупать всё подряд. Но получается, если у мамы или папы будут деньги — можно купить в магазине, что под руку попадется! Малыш именно так понимает эту фразу. Не лучше ли сказать, мамы и папы: «такая игрушка у тебя уже есть», «шоколада много вредно». Да, объяснять всегда трудно! Но ребенок должен понимать, почему родители ему это не покупают.
10. У всех дети, как дети, а ты…
…наказание, неряха, растяпа и т.д. Не надо подобные ярлыки «вешать» на детей! Это уничтожает самооценку, а ребенок действительно начинает соответствовать таким словам. Подумай, приятно ли тебе было бы такое слушать?
«Сердце отдаю детям» — лозунг известного педагога Сухомлинского, который всем нам надо вспоминать время от времени. Невозможно хорошо воспитать маленького человека, не вкладывая в это душу. Делай и говори всё, что касается ребенка, с любовью, и это воздастся тебе сторицей.
Непременно поделись этой статьей с другими родителями — взрослые люди тоже нуждаются в воспитании и добрых советах.




- писав В. О. Сухомлинський.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДИТЯЧОЇ ПРАЦІ

             Дитяча праця – умова виховання моральних, товариських якостей, умінь взаємодії з ровесниками та старшими. Основними різновидами дитячої праці протягом дошкільного дитинства виступають трудові справи – обов’язкові (самообслуговування, щоденна допомога старшим, співпраця з однолітками та доросли- ми) та за інтересами (індивідуальна робота, доручення, співпраця з дітьми та дорослими) .
            Сприятливим моментом для розвитку елементів трудової діяльності у дошкільному віці є стрімке оволодіння дитиною світом предметів, діями з ними. Водночас предметні дії є основою і трудової діяльності, у ході якої предмети зазнають послідовних, планомірних, доцільних перетворень. Предметно-маніпулятивна гра та трудова діяльність тісно пов’язані у дитини раннього віку, чітко не відокремлюються в її свідомості.
            Важливою віхою у процесі становлення трудової діяльності є усвідомлення дитиною в кінці 3-го року життя значущості результату своєї праці. Таке усвідомлення виникає у зв’язку з прагненням малюка отримати схвалення дорослого, привернути його увагу до своїх досягнень. Зростає бажання дитини діяти самостійно, що стимулює оволодіння нею знаряддями праці. Складаються сприятливі умови для формування в дитини орієнтації на якісний результат, на розуміння його значущості для оточуючих – насамперед, для близьких дорослих (мами, бабусі), для інших дітей (братика, сестрички).
          Як відзначає Г.О.Урунтаєва, у трудовій діяльності вирізняються результативні дії, спрямовані на перетворення предметів, та передумови продуктивних дій, що передбачають створення чогось нового. Такі дії спостерігаються лише у співпраці з дорослим – малюк разом з мамою ліпить вареники, готуючи обід для родини. Самостійно одержати новий продукт дитина ще не може.
        ВИСНОВКИ про розвиток передумов трудової діяльності у ранньому віці:·        закладається мотиваційна сторона трудової діяльності дити- ни, джерелом якої слугує потреба у співпраці та взаємодії із дорослим, прагнення діяти як дорослий;
·        передумови трудової діяльності складаються на основі пред- метної діяльності малюка і пов’язані з розвитком його само- свідомості та особистості;
·        відбувається засвоєння автоматизованих дій і формування на їх основі перших найпростіших трудових умінь і навичок;
·         дитина відмежовує себе від своїх дій, що сприяє усвідомлен- ню нею результату діяльності та його зв’язку з виконаними ді- ями;
·        дитина прагне до досягнення результату своїх дій і отримання його оцінки дорослим.

Розвиток компонентів структури трудової діяльності дошкільника
Засвоєння будь-якої діяльності вимагає оволодіння основними компонентами її структури. Якщо дитина володіє всіма цими компонентами, вона здатна виконувати діяльність самостійно, без допомоги ззовні. Структура трудової діяльності відображає загальну структуру діяльності людини, включаючи мотиви, цілі, дії контролю й оцінки, способи виконання дій. У дошкільника формується як внутрішня, так і зовнішня сторона діяльності. До внутрішньої належать мотиви, цілепокладання, дії контролю й оцінки. До зовнішньої сторони відносяться предметні дії, певна їх послідовність, що відображає засвоєний дитиною спосіб виконання.
 МОТИВИ праці вирізняють:·        зовнішні, зумовлені нетрудовими потребами дитини;
·        внутрішні, що пов’язані із самим виконанням трудової діяльності.

Обидві ці групи мотивів мають суттєве значення для розвитку осо- бистості. Саме в дошкільному віці складаються найсприятливіші умови для становлення суспільних мотивів трудової діяльності. Ускладнення внутрішніх мотивів праці відбувається як перехід від інтересу дитини до зовнішніх атрибутів трудової діяльності, від її процесу до прагнення отримати певний заданий і корисний результат.
        Інтерес до самого виконання трудових дій характерний для дитини 3–4 р., що зближує працю малюка із його грою. Дитині цікаво мести підлогу, прати шкарпетки, уявляючи себе господинею.
           ЦІЛІ праці. Здатність дитини самостійно ставити мету праці формується поступово на основі виконання доручень, розпоряджень, інструкцій дорослих. Прийняти мету, поставлену дорослим, дитина спроможна з раннього віку, але лише у тому випадку, якщо розуміє зв’язок між досягненням мети й задоволенням власних потреб. Для цього мета повинна бути не просто сформульована дорослим, а наочно представлена у відповідних зразках. Якщо попросити дитину скласти пірамідку і не показати зразок, дитина, як правило, не спроможна виконати цього завдання. Постановка трудового завдання повинна бути чіткою й конкретною. Так, якщо дорослий просить дитину скласти одяг, то вона не завжди здатна виконати прохання через те, що не розуміє, чого саме вимагає дорослий. Тут допоможе роз’яснення: «поклади сорочку на поличку в шафу, а брючки повісь на гачок». Згодом зростає досвід трудової діяльності дошкільника і завдання може формулюватися більш узагальнено: «прибрати в дитячій кімнаті».

ТРУДОВІ ДІЇ становлять операційну сторону трудової діяль- ності дошкільника. Вони дещо відстають у розвитку від мотива- ційних компонентів, особливо у дитини раннього віку. Згодом дитина освоює перші трудові навички, пов’язані із самообслугову- ванням, з включенням у господарсько-побутові процеси дорослих. У 4–6 рр. трудові дії стають більш точними, швидкими і скоорди- нованими, чому сприяє розвиток моторних властивостей дитини. Дорослому слід враховувати обмеженість фізичних можливостей дитини, особливості її психічного розвитку, внаслідок яких дити- на виконує трудові завдання довго, іноді з небажаними наслідками та неякісними результатами. Не слід забувати про вимоги техніки безпеки, даючи дитині трудові доручення. Наприклад, поливаючи кактуси, дитина може випадково поранитись його гілочками, не- сучи скляний посуд, розбити його й теж покалічитись. Перед тим, як дитина приступає до виконання, дорослому слід переконатись, чи зрозуміла вона завдання, чи вміє поводитись з відповідними знаряддями і предметами праці, чи володіє потрібними трудови- ми вміннями. Завдання повинні бути чіткими, зрозумілими, кон- кретними. Оцінюючи дитину, дорослий привертає увагу дитини до якості результату, до можливості його використання та споживан- ня людиною.

Дії КОНТРОЛЮ. Разом із власне трудовими діями у дитини в процесі праці розвиваються узагальнені дії контролю. Здатність контролювати свою діяльність прямо пов’язана із виконанням дій планування. Контролювати роботу можна лише на основі порівняння реальних результатів із запланованими, уявними. Тому діти 3–4 р., які заздалегідь не планують свою працю, не помічають і помилок, вважають роботу завжди хорошою, незалежно від її результату. Перші дії контролю спрямовані на працю однолітка, до якої малюки ставляться досить критично. Старший дошкільник починає планувати свою працю, помічає помилки при її виконанні – спочатку найбільш грубі. Для дошкільника 5–7 р. важливо не просто виконати роботу, а знати, наскільки її результат відповідає зразкові. Не вміючи самостійно оцінити свою роботу, вони звертаються з питаннями до дорослого про правильність і якість власних трудових дій.

ВИСНОВКИ про значення трудової діяльності дошкільника та розвиток її структури:·        завдяки трудовій діяльності у дошкільному віці закладаються основи майбутнього професійного самовизначення;
·        трудова діяльність дошкільника тісно переплітається із грою, насамперед, сюжетно-рольовою;
·        відбувається розвиток трудової діяльності дошкільника у на- прямках вдосконалення її зовнішніх та внутрішніх, мотива- ційних та операційних компонентів;
·         розвиваються внутрішня та зовнішня мотивація трудової ді- яльності дошкільника. На основі внутрішньої виникає творче ставлення до праці. На основі зовнішньої – суспільні мотиви праці;
·        розвиток цілепокладання відбувається як зростання здатності виконувати чимдалі складніші інструкції дорослих та здат- ність самостійно ставити мету;
·        розвиток трудових дій полягає у зростанні їх автоматизова- ності, контрольованості.

Оволодіння дошкільником новими видами і формами праці
          Розвиток різних видів праці дошкільника відбувається згідно загальній закономірності становлення особистості у процесі її соці- алізації, що полягає у взаємозв’язку суперечливих тенденцій до са- мостійності (індивідуалізація) та до посилення соціальної взаємодії (інтеграція). Самостійність дошкільника при виконанні трудових процесів формується лише при систематичній підтримці доросло- го, у взаємодії з ним, результатом чого, з одного боку, є оволодіння дошкільником технічною стороною праці (вміннями, навичками) і зростання суб’єктності, а з другого, – зростання здатності до співпра- ці, залучення до дорослого життя. Важливим напрямом у розвитку трудової діяльності дошкільни- ка виступає розширення різновидів праці, якими оволодіває дитина. З кожним днем зростають фізичні та психічні можливості дитини, її самостійність.
          До основних видів праці, що виникають у ранньому та дошкільному вікових періодах належать: праця з самообслуговування; господарсько-побутова праця, праця в природі, ручна праця.
           Першим різновидом трудової діяльності, яким оволодіває дитина раннього віку, є праця з самообслуговування, що вимагає від дитини включення в основні гігієнічно-побутові процеси: дотримання чистоти власного тіла (насамперед, ручок, обличчя); одягу; вміння самостійно приймати їжу, втримуючи ложку, чашку; застеляти ліжко. Праця з самообслуговування тісно пов’язана із господарсько-побутовою. Різниця між ними полягає у тому, що самообслуговування спрямоване на задоволення особистих фізіологічних потреб дитини, а у побутовій праці об’єктами стають побутові предмети. Оскільки дитину спочатку приваблює зовнішній бік побутових процесів, то вона значно краще виконує побутову працю при наявності в неї таких атрибутів, як халат, фартушок, хустинка, щітка, пилосос.
          Мотив допомогти, усвідомлення дитиною своєї значущості та водночас відповідальності сприяє появі в неї такого різновиду трудової діяльності, як праця в природі, зміст якої складає догляд за живими об’єктами – тваринками, пташками, рослинами. Дитина помічає, що особливо залежні від людського догляду домашні тварини й росли- ни. Якщо тваринку не погодувати, вона може захворіти, квітка в’яне без води, а згодом і гине. Такі спостереження дитини повинні супро- воджуватись закликами дорослих допомогти слабшому, спасти його від загибелі. У дитини розвивається бережне й дбайливе ставлення до природи, закладаються елементи екологічних знань та уявлень про біологічні ланцюжки та взаємозалежності. Переживання своєї значущості позитивно впливає на становлення малюка як суб’єкта діялності, на розвиток його самостійності.
             Дорослий організовує трудову діяльність дошкільника за допомогою чимдалі складніших форм у наступній послідовності (за Д. В. Сергєєвою).
·        У дітей раннього і молодшого дошкільного віку формою орга- нізації виступає спільна з дорослим праця. Дорослий вчить дитину трудовим умінням, постійно контролює процес праці, показує послідовність дій, допомагає досягти результату і усвідомити способи дій, їх зв’язок з одержаним результатом.
·        Доручення як форма організації праці дитини використову- ється з 3-х р. У дорученні дорослий формулює мету, обгрунтовує її значущість, виділяє кінцевий результат і способи його досягнення. Сам процес виконання доручення здійснюється малюком самостійно. При цьому трудова діяльність носить частково суб’єктний характер, оскільки її мотиваційні компоненти забезпечуються дорослим, а ви- конавські – дитиною.
·        Певну міру ініціювання містить така форма організації праці дитини, як обов’язок. Ініціатива дитини полягає у виконанні звиної справи систематично без нагадувань дорослого. Обов’язковість такої справи дитина розуміє за умови відповідних пояснень дорослого:
ü чому слід щоденно поливати квіти;
ü перед сном акуратно складати свій одяг.
 Дорослий привчає дитину систематично виконувати певні обов’язки. Коли трудова справа перетворюється на звичку, дитина сама вибирає умови, засоби і шляхи досягнення результату, органі- зовує і контролює процес праці. При зміні стабільних умов життя звичка дитини швидко руйнується.
·        Суб’єктність дитини найповніше розкривається у праці за власною ініціативою. Ця форма організації праці дитини виникає наприкінці дошкільного віку й за умови позитивного ставлення дорослого до проявів дитячої самодіяльності. Навички самоорганізації переносяться на трудову діяльність з ігрової, де ініціатива дитини проявляється насамперед й найповніше.

ВИСНОВКИ про оволодіння дошкільником новими видами і фор- мами праці:·        розвиток трудової діяльності дошкільника відбувається на основі взаємозв’язку суперечливих тенденцій до самостійнос- ті (індивідуалізації) та до посилення включеності в доросле життя (інтеграція);
·        до основних видів праці, що виникають у ранньому та до- шкільному вікових періодах належать праця з самообслугову-вання, господарсько-побутова праця, праця в природі, ручна праця;
·       
організація дитячої праці відбувається за допомогою таких ге- нетично послідовних форм, як спільна з дорослим праця, до- ручення, обов’язок, праця за власною ініціативою.







Психічне здоров'я дитини: збереження та зміцнення
         Численні наукові джерела і спеціальні експериментальні дослідження свідчать про негативний вплив на психічне здоров'я дитини стресогенних чинників, які постійно діють на дитячу психіку і є головною причиною досить високого відсотка невротичних проявів у поведінці дошкільників. Невротичні прояви у поведінці з'являються у дітей, які страждають від дефіциту спілкування з дорослими або від їх ворожого ставлення, а також у дітей, які ростуть в умовах сімейних негараздів. Інформаційні перевантаження з повідомленням на телебаченні про крадіжки, розбі.              
Психічне здоров'я дитини характеризуються її здатністю успішно регулювати свою поведінку і діяльність відповідно до загальноприйнятих норм, і правил, активно розвиватись як особистість.  
Психічне здоров'я дитини - стан душевного благополуччя, емоційного комфорту, впевненість у своєму майбутньому, пов'язана з відчуттям захищеності свого «Я».
Психічно здорова дитина - характеризується гармонійністю розвитку, врівноваженістю, адаптивністю, а також духовністю, орієнтацією на саморозвиток і самоактуалізацією. Гармонійний особистісний розвиток і фізичне здоров'я сприяють успішній адаптації дитини у соціумі.
Емоційна потреба у любові та захищеності посідає перше місце серед душевних потреб дітей. Недостатнє задоволення цієї потреби зумовлює виникнення у дітей короткочасних і тривалих негативних психічних станів. Майже кожна ситуація, у якій зневажається, а той принижується почуття власної гідності дитини, сприймається нею як критична. Потреба дітей у повазі є дуже важливою. Задоволення цієї потреби веде до підвищення рівня психічного здоров'я дитини, і навпаки.  
  Батьки, у яких відсутня потреба знати душевний стан своєї дитини, щодня залишають дитину на одинці з образами. Поступово, у міру накопичення досвіду негативних переживань, у дитини знижується рівень її психічного здоров'я: втрачається здатність радіти, дивуватися, захоплюватися, довіряти, а натомість, тривога, безпричинні страхи, порушення сну, занепокоєння. Дитина позбавляється емоційного комфорту і почуття захищеності власного «Я».
  Дитині потрібно:
Ø щоб її любили, розуміли, поважали, визнавали;
Ø щоб вона була комусь потрібною і близькою;
Ø щоб вона була успішною у своїх справах;
Ø щоб вона могла реалізуватися, розвивати свої здібності і поважати себе.
Відомо, що незадоволен­ня значущих для дитини потреб породжує страждання, а часті страждання призводять до «руй­нівних» емоцій»: гніву, злості, агресії. Вони руйнують і саму дитину (її психіку, здоров'я у ці­лому), і її взаємини з оточенням. А від досвіду, набутого у пері­од дошкільного дитинства, зна­чною мірою залежить, буде ди­тина оптимістом чи песимістом, наскільки віритиме у свої сили, а отже, як зуміє здолати звичай­ні труднощі життя, протистоя­ти перешкодам, спокусам тощо.  
Усім відомо, що діти з хорошими потенційними можливостями розвитку здібностей, але із заниженою самооцінкою гірше навча­ються, мають часті конфлікти з однолітками і вихователями, а потім і з учителями. їх невдачі з роками зростають. Варто пам'ятати, що у дитини формується ставлення до себе лише на підставі ставлення до неї близьких дорослих,  і вона починає бачити себе такою, якою бачать її дорослі.
Водночас дитина не просто очі­кує позитивного ставлення до себе, а й домагається його, бореться за ньо­го. І якщо саме у критичній ситуації, коли дитині дуже важливо отримати відчутне підтвердження любові з боку рідної людини, батьки відштовхують її, дитина звикається зоцінкою «пога­ний» і кидає виклик дорослим. А з переходом до шкільного життя взаємини з дорослими ще більше ускладнюються. Діти і в школі пово­дяться за звичним сценарієм, нічого но­вого не очікуючи від оточення, і швидко переконуються у своїй правоті. Учителі їх зараховують до табору «поганих». Протягом шкільного дня на свою адресу вони отримують від учителів безліч зауважень, оцінних суджень негативного змісту. І це швидко підхоплюють однолітки. Але такі діти, відштовхнуті всіма, му­сять вижити самотужки. І вони виживають, як можуть: утікають з дому, вживають наркотики, крадуть тощо. Але що більше прикрощів трапля­ється з дитиною, то більше потрібне їй визнання батьків і членів роди­ни, їхні любов, захист, підтримка і віра в успішність.
Збереження психічного здоров'я - безперервний профілак­тичний процес, який передбачає своєчасне попередження психое­моційного перевантаження. 



 Дитяча гіперактивність - особливість характеру чи хвороба?
Що робити з живчиком, який не може всидіти на місці, діє перш, ніж подумає про наслідки, не в змозі зосередитися на жодній справі? Виховувати? Сучасна медицина вважає: лікувати!
Проблеми з гіперактивними дітьми зазвичай починаються в школі. З початком навчання стає видно, що живчик абсолютно не може контролювати себе: розгулює під час уроку по класу, викрикує відповідь, не дослухавши питання вчителя, робить багато помилок, тому що неуважний, і своєю поведінкою заважає вчитися іншим.
Природно, цей некерований і «розгальмований» малюк починає школою відторгатися. І ось вже навішені ярлики: хуліган, безбашений.
Насправді дитина хвора, його діагноз - синдром дефіциту уваги та гіперактивності, СДУГ - як скорочують медики. Проте що робити з такими дітьми, часто не знають навіть лікарі, не те що вчителі і батьки.
Хто винен?
«Тимко, коли був немовлям, неспокійно спав і багато плакав. А трохи підріс - розвинув таку активність, що я тільки встигала його підхоплювати. Дерся по стояку батареї під стелю; коли ми чекали на вулиці автобус, мавпочкою злітав на дах зупинки, дивуючи своєю поведінкою перехожих. Великі хлопці у дворі прозвали його «енерджайзер в натурі», дуже вже він відрізнявся від ровесників непосидючістю.»
«Підлаштовуючись під дитину, я гладила білизну тільки поки він спав, тому що боялася, що, перш ніж я встигну крикнути: «Обережно, праска гаряча!». Тимко встигне її схопити і обпектися. Тримаючи в руках кухонний ніж або розпечену сковорідку, я весь час була в напрузі, чекаючи, що син на бігу вріжеться в мою спину, скубне мене за руку.»
«... На дитячому майданчику я не раз чула: «Який розгальмований хлопчик», і бачила, як інші батьки відводять своїх дітей подалі від мого шибеника. Жвавість мого чада була нервовою, дратівливою»
«... Він криками і риданнями висловлював незадоволення з самих простих приводів. Домашні стали звинувачувати мене в м'якотілості, невмінні проявити суворість, коли хлопчик її заслуговує. Спробувала бути суворою і карати. Дитина стала поводитися ще гірше, малюк зробився просто шалений.»
«Попереду нерозв'язною проблемою маячила школа. Я зрозуміла: ні в яку гарну нас не візьмуть, хоча Тимко вже й читав, і взагалі інтелектуально розвивався дуже швидко. Але лаяти і карати його було марно: я серцем відчувала - хлопчик не в змозі себе контролювати, не він мчить по життю, а його несе якась невідома сила.»
Хлопчиків з таким розладом в 3 рази більше, ніж дівчаток. Це серйозна і медична, і соціальна проблема. Через імпульсивність і некерованість гіперактивні діти частіше, ніж їх однолітки, отримують небезпечні травми, тонуть, потрапляють під машини. Вони частіше тікають з дому і кидають школу. Ці діти не дурніші за своїх однолітків, але вчаться гірше, тому що непосидючі, неуважні, погано зосереджуються, не вміють планувати час, швидко виснажуються емоційно і в той же час страждають завищеною самооцінкою. Вони вперті, агресивні і нетовариські, для них не існує авторитетів, вони не вміють працювати в команді, неуважні до інших і рідко переживають почуття ніяковості або провини.
Що викликає гіперактивність і дефіцит уваги?
Останні дослідження, проведені в різних країнах, показали, що цей розлад пов'язано з дефектом декількох генів, що призводить до порушень метаболізму мозку. У мозку виробляється мало допаміну, речовини, яка керує процесами гальмування і багато норадреналіну, який викликає зайве збудження.
Чим лікувати?
«Коли я переконалася, що всі мої педагогічні прийоми безсилі, ми вирушили до лікарів. Дитині поставили діагноз: ММД - мінімальна мозкова дисфункція. Гіперактивність Тимка супроводжувалася тиками, енурезом і логопедичними проблемами. Лікарів ми обійшли кілька, і кожен пропонував своє лікування. Хтось вважав, що дитині треба дотримуватися строгої дієти, хтось, що треба вживати антиконвульсанти, хтось - препарати, що покращують кровообіг мозку і знімають внутрішньочерепний тиск.
Я відчувала, що у лікарів немає єдиної схеми лікування некерованих Живчиків, тому вибирала з їх призначень то одне, то інше, уважно спостерігала за результатами і раз на півроку повторювала обстеження. Не всі препарати давали ефект, але в цілому малюк став спокійнішим. Можливо, допомогло і лікування, і те, що я тепер по-іншому ставилася до його поведінки.
Я бачила, що немає сенсу його карати. Він все хапав без дозволу, біг, куди неможна, перебивав старших і вів себе безцеремонно, не тому, що був поганий, а тому, що діяв імпульсивно. Він не міг хоч на лічені секунди пригальмувати, засумніватися, подумати, злякатися покарання, пошкодувати .., перш ніж схопити, вирвати, вдарити, відняти.
... Але він не був у цьому винен! У США, Канаді, Європі, Австралії СДУГ лікують у першу чергу медикаментозно. Там вважають, що нейрохімічні процеси мозку одними виховними заходами не змінити. Хоча не заперечують, що гіперактивні діти потребують особливого підходу, і навіть шукають спеціальні прийоми поводження з ними. Як лікування застосовують стимулятори вироблення допаміну. Давно і успішно. З їх допомогою поліпшення настає у 70-90% дітей. Особливо добре ці препарати діють на дошкільнят і молодших школярів. У нас же вони не зареєстровані, а отже, не виробляються і не закуповуються.
Гіперактивних дітей лікують в основному заспокійливими засобами.
Як вчити?
«До школи ми підготувалися добре. Головне - знайшли чудову вчительку: спокійну, досвідчену, розумну. У неї в класі Живчиків виявилося троє: окрім мого Тимка ще хлопчик Міша і дівчинка Саша. Чудово розуміючи, що висидіти 45 хвилин ці діти не можуть, вчителька під час уроку давала їм маленькі доручення: збігати намочити ганчірку, витерти з дошки, дізнатися в їдальні, чи не пора їй спускатися за сніданками для класу.
... Ця рухова розрядка на 2-3 хвилини дуже допомагала живчикам витримати урок. Міша у неї сидів на окремій парті прямо біля дошки, щоб не відволікав сусідів і не відволікався на них сам. Саша, виходячи до дошки, по дорозі зображала різних звірів - була класною клоунесою, але вчителька робила вигляд, що нічого не відбувається, і привчила клас не відволікатися на Сашині витівки.»
У США, де гіперактивними дітьми займаються давно і плідно, лікарі і психологи навчають вчителів спеціальним прийомам поводження з ними. Таку дитину треба часто ... хвалити. У 5 разів частіше, ніж робити йому зауваження! А це, звичайно, непросто: знайти, за що похвалити шибеника, який все робить не так. Причому хвалити треба цілеспрямовано, завжди вказуючи, за що.
Розпорядок дня, будь-яку роботу треба розписувати: що ти будеш робити спочатку, що потім? Як би не дратував вас малюк, треба стримувати емоції. Емоційна реакція дорослого порушить його ще більше, і він ще гірше буде контролювати себе.
Свої вимоги, прохання викладайте чітко, зрозуміло і безпристрасно. Підвищити слабку мотивацію до навчання можна винагородою. Психологи радять американським вчителям за кожну добре виконану роботу, за хорошу поведінку нагороджувати Живчиків приємними дрібницями, наприклад роллю помічника вчителя, правом вибрати парту, за яку він може сісти, похвальним записом у щоденнику.
... Американські вчителі тримають постійний зв'язок з батьками гіперактивних дітей: кожен день пишуть їм звіти, як їхні діти себе вели. А батьки ходять в клуби психологічної підтримки, тому що їм дуже важко ростити своїх Живчиків.








Комментариев нет:

Отправить комментарий